ДПС України від 19.06.2026 № 3535/ІПК/99-00-24-03-03
До ДПС звернулася фізична особа, яка з 2023 року постійно проживає в Польщі на підставі тимчасового захисту, має номер PESEL і наполягає, що її особисті, соціальні та економічні зв’язки зосереджені саме там. Вона не вважає себе податковим резидентом України і просить підтвердити три речі: чи втрачено резидентство за Кодексом, чи зникає в такому разі обов’язок подавати Звіт про КІК і повідомлення за ст. 392 ПКУ, а також які обставини податкова вважатиме доказом відсутності центру життєвих інтересів в Україні.
На пряме питання «чи я резидент?» ДПС прямої відповіді не дала. Податківці підкреслили, що статус визначає сама людина за пп. «в» пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, а контролюючий орган не уповноважений робити це замість неї. Далі нагадана ієрархія: спочатку дивляться на постійне проживання в Україні; якщо воно є і в іншій державі — вирішує центр життєвих інтересів; якщо його визначити не можна або постійного житла немає ніде — рахується 183 дні перебування в Україні протягом податкового року; в останню чергу спрацьовує громадянство України. Достатньою, але не виключною ознакою центру в Україні названо проживання тут членів сім’ї або реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності.
Окремо ДПС розвела внутрішній закон і Конвенцію з Польщею, чинну з 11.03.1994. Правила п. 2 ст. 4 Конвенції — постійне житло, центр життєвих інтересів, звичайне перебування, громадянство, взаємне узгодження — потрібні лише щоб окреслити коло осіб, на яких поширюється договір, і уникнути подвійного оподаткування. Справжній же статус кожна держава встановлює за своїм законодавством, і лише коли обидві країни вважають людину своїм резидентом, послідовно застосовуються критерії «a»–«d». Для тлумачення посилаються на Віденську конвенцію 1969 року та Коментарі до Модельної конвенції ОЕСР.
Для самого центру життєвих інтересів податкова цитує Коментарі ОЕСР: дивитися треба на сукупність обставин — сімейні й соціальні зв’язки, професійну, політичну та культурну активність, місце ведення бізнесу і місце управління майном, приділяючи особливу увагу особистим діям людини. Якщо особа створила друге житло за кордоном, але зберегла перше там, де завжди жила, працювала і де залишилися сім’я та майно, це свідчить про збереження центру в першій державі. А звичайне перебування — це не просто кількість днів, а частота, тривалість і регулярність як частина усталеного способу життя.
За блоком КІК висновок чіткий і прив’язаний до резидентства: звітувати має лише фізособа — резидент України, яка є контролюючою особою за ст. 392 ПКУ — власник понад 50% іноземної компанії, власник понад 10% за умови, що кілька резидентів разом мають 50% і більше, або особа, що разом з пов’язаними резидентами здійснює фактичний контроль. Звіт подається одночасно з річною декларацією про майновий стан і доходи з копіями фінзвітності КІК, а якщо підготувати їх вчасно неможливо — спочатку скорочена форма за пп. «а»–«в» пп. 392.5.3 з обов’язком подати повний звіт до кінця наступного календарного року. Тобто немає резидентства — немає і КІК-звітності.
Ця консультація показово демонструє, чому не варто приміряти чужі роз’яснення на себе: податкова так і не сказала «ви — нерезидент», а повернула рішення самій людині, залишивши всі ризики на ній. Одна невдала фраза в описі сім’ї, житла чи бізнесу — і замість бажаного виходу з резидентства можна отримати протилежний висновок при перевірці. Якщо живете між Україною та Польщею і сумніваєтеся щодо 183 днів, центру інтересів чи часток в іноземній компанії, краще спокійно розібрати ваші документи і підготувати власний захисний запит, тому звертайтеся до нас за консультацією.